Мамине слово

7 червня: це цікаво знати

«Поразка – це наука. Ніяка перемога так не вчить»
Ліна Костенко

У народі 7-ме червня називали Івановим днем і підмічали, що з цього часу починаються сильні роси, які віщують гарний врожай. Однак лікуватися ними вже заборонялося. У народі про цей день говорили: «З Іванового дня пішли шкідливі (медяні) роси, які приносять рослинам хвороби». 7 червня часто гримить грім.

За церковним календарем 7 червня вшановують Третє віднайдення голови Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна. Також цього дня згадують святителя Інокентія і священномученика Ферапонта.

Іменинниками 7 червня є:
Іван, Федір, Інокентій, Ферапонт.

7 червня народились:

1887 — Сидір Ковпак, командир партизанських загонів в Україні в роки Великої Вітчизняної війни.
1926 — Анатолій Базилевич, український графік. Ілюстрував народні казки, «Пана Халявського» Г. квітки-Основ'яненка, «Енеїду» і «Наталку-Полтавку» І. Котляревського, твори І. Франка, Марка Вовчка, С. Руданського та ін. Народний художник України.
1930 — Іван Кандиба, український правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи.

Події 7 червня:

1919 — у Нью-Йорку вперше проведені письмові тести для одержання посвідчення водія.
1920 — уряд Української Народної Республіки переїхав з Вінниці у Жмеринку.
1929 — згідно з Латеранськими угодами, в центрі Риму утворено суверенну державу Ватикан.

Чи знаєте ви що:

Два Георгіївських хрести за віру, царя та Вітчизну і дві Георгіївські медалі вручав йому особисто імператор усія Русі Микола ІІ. А двома Золотими Зірками Героя Радянського Союзу — вкупі з двома орденами Леніна — нагороджував комуністичний імператор Йосиф І, чиїй необмеженій владі, міг позаздрити навіть останній з правлячого дому Романових. Обидва ці факти біографії вмістилися в одну й ту саму долю на ім’я Сидір Артемович Ковпак.

Перед війною Ковпак очолював міськвиконком у стародавньому містечку Путивлі на Сумщині. І в сумнозвісні роки масових репресій сталася з ним історія, про яку ніде не прочитаєш. Якось пізно ввечері у шибку будиночка путивльського міського голови постукали. То був представник найстрашнішої служби — начальник місцевого НКВС. Але в Ковпака, солдата ще Першої імперіалістичної, а в громадянську — командира кулеметного взводу в Чапаєва, склалися з ним неказенні стосунки. «Сидоре, я тобі цього не казав... — зашепотів гість. — Але з області спустили розпорядження. Уночі тебе братимемо.» Ковпак чудово знав, чим таке пахне. Поклав харчі в торбинку і гайда. Його шукали, але не знайшли.

А пішов він у той самий легендарний Спащанський ліс, де кілька років по тому і почне партизанити. У Ковпака в тих лісах була кума. На хутірці, загубленому в хащах він і заховався. Тим часом в НКВС зміна влади і ті, хто наказав його посадити, самі опинились на нарах. За якийсь місяць Ковпак знову з’явився у Путивлі. І, як нічого й не сталося, сів у своє ж не зайняте крісло міського голови.