«Щоб стати гарним, потрібно намагатися стати ідеально гарним»
Рейнольд Глієр
У народному побуті 11-того січня продовжувалися різдвяні дні і ніякою роботою займатися не дозволялося. А тому молодь йшла на вечорниці, де влаштовували ворожіння, а старші люди з дітьми розважалися загадками.
Що ж до погоди, то за цими днями намагалися вгадати не лише погоду на наступний сезон, але й наскільки цей рік буде врожайним. «Хвали січень сніговий, травень дощовий, а серпень на хліб рясний» — підмічали колись.
За церковним календарем 11 січня вшановують мучеників дітей, вбитих Іродом у Віфлеємі, преподобного Марка, Феофіла, Іоанна та Маркела.
Іменинниками ж 11 січня є:
Марки, Івани, Тадеї, Георгії, Веніаміни та Маркели.
11 січня народились:
1875 — Рейнгольд Глієр, композитор, диригент, педагог, доктор мистецтвознавства. Автор балету «Тарас Бульба», симфонічної картини-балету «Запорожці» та ряду інших творів за поемами Т.Шевченка.
«Я верю в то, что мы, то есть наш народ, будет жить страшно долго. Не сто, не двести, не тысячу лет, а гораздо дольше. Я верю, что он станет лучше, ближе к идеалу и в конце концов станет совершенным. Так же и с музыкой» (Рейнтгольд Глієр).
1848 — Василь Нагірний, український архітектор та громадський діяч. У 1882—1918 рр. кожна четверта церква у Галичині була побудована за його проектом (понад 200). Засновник товариства «Славія», «Народна торгівля», «Сокіл», «Зоря», «Народна гостиниця».
1888 — Тетяна Садовська-Тимківська, українська актриса. Ролі: Маруся, Проня («Маруся Богуславка», «За двома зайцями» М. Старицького) та ін.
1893 — народився Михайль (Михайло) Семенко, український поет-футурист із «розстріляного відродження».
1913 — народився Василь Кук, останній командувач Української повстанської армії (із 1950 р., після загибелі Романа Шухевича).
Цього дня відзначають:
Всесвітнє позитивне свято «Дякую»
Чи знаєте, що:
Про Рейнольда Глієра
Гастролі в Києві Петра Чайковського, що відбулися 21—22 грудня 1891 p., перевернули все в душі молодого Рйнгольда Глієра. Якщо колись він мріяв про кар'єру скрипаля, то відтепер твердо вирішив стати композитором: "Перший раз у житті я був свідком таких овацій, такого тріумфу... Цей складний комплекс вражень і виявився останнім поштовхом, що вирішив мою долю".
Про роль, яку відіграла в творчій долі Глієра Україна, найкрасномовніше сказав він сам: «Щорічні літні виїзди родини в село під Києвом, де, здавалося, саме повітря дзвеніло піснями, здружили мене з найбагатшим фольклором України, збагатили глибокими, незабутніми враженнями. Це була стихійна сила народного мистецтва, що мимоволі опановувала моєю свідомістю, формувала мої музичні уявлення».
Дивно, але Глієр виявився в радянській музиці улюбленцем долі, на відміну від більшості діячів вітчизняної культури «перехідного часу». Він лише уникнув будь–яких зазіхань на своє життя, але й навпаки…
Будучи ректором Київської консерваторії у роки громадянської війни Рейнгольду Морицевичу довелося боротися з кожною владою, яка тільки була в Києві. Студентів силою забирали до армії, відбирали у викладачів житло... Глієр постійно звертався до чиновників з проханням звільнити від солдатчини і примусових робіт студентів, а викладачам повернути житло. І, що цікаво, його прохання задовольняли!
Він навіть домігся, щоб студенти і викладачі отримували продовольчі пайки. Композитор став одним із перших в СРСР заслужених артистів республіки, у 1927 р. — заслуженим діячем мистецтв РРФСР, а в 1938-му — народним артистом СРСР.
Немає коментарів:
Дописати коментар