Григорій Сковорода (варсава - син свободи)
"Всякому місту - звичай і права"
Епіграф: «Блажен муж, иже в премудрости умрет и иже в разуме своем поучается святыне» (Біблія).
Рік створення: приблизно 1758-1759.
Мова: староукраїнська.
Збірка: пісня 10-а зі збірки «Сад божественних пісень, що проріс із зернят Святого Письма», до складу якої входить 30 пісень, що писалися з 1753 р. до 1785 р.
Збірка названа «Садом божественних пісень» частково з огляду на давню поетичну традицію (відомі збірники того часу «Сад страданій Христа...», курс піїтики Митрофана Довгалевського «Ногіш роеіїсш» («Сад поезії»), а частково з огляду на те, що становить собою набір різних за жанрами творів (вірші, пісні, оди, гімни, панегірики, псалми), у яких оспівується Бог і єднання людини з Ним через пошук. Провідними в збірці є мотиви уславлення Христа, любові до нього й посвяти себе Господу (пісні 1,3, 17, 28, ЗО), подолання пристрастей марнотного світу, влади тіла над душею (2, 11, 29), свободи (9, 12), гармонії людини з собою та навколишнім світом (12) тощо. Об’єднує всі поезії наспівність, медитативність, філософічність.
Напрям: бароко. Художньою творчістю Г. Сковороди фактично завершується епоха бароко не лише в українській культурі, а й у європейській.
Рід: лірика.
Жанр: 1) пісня (адже сам автор називав свої тексти так; крім того, вірш написаний у спосіб, характерний для пісень: наявні куплети й своєрідний приспів); 2) інколи жанр визначають як сатиричний вірш, хоча, зважаючи на особистість Г. Сковороди, його християнське всепрощення, його філософську заглибленість, важко уявити поета сатириком, який висміює тогочасну соціальну дійсність, швидше він «страждає» через нерозумність (божевільність) людей.
Тематичний різновид жанру: філософська лірика або ж соціальна сатира.
Образи: людей: ліричний герой — людина, яка роздумує над сенсом людського існування, боїться померти «без ума», божевільною, тобто такою, якими стали люди, що живуть навколо неї не по совісті; люди, які забули про совість і віддалися марним радостям цього, матеріального, світу: Петро-кар’єрист; Федька-купець; модник; лихвар; землевласник-магнат; скотозаводчик; затятий багатій-мисли-вець; гуляка; облудний юрист; пустопорожній студент; нерозбірливий коханець; міфологічних істот: смерть — замашна коса; Венера, Амур; предметів і явищ: місто; чини; гроші; будинки; коса смерті («страшна сталь»).
Символічні образи: смерть (символ урівняння всіх); коса (символ смерті).
Композиція: у 1 строфі автор показує, що кожен у цьому світі вільний вибирати свій спосіб життя; у 2-4 строфах показує, що саме вибирають сучасники (підлабузництво, здирництво, пияцтво, розпусництво та ін.); у 4 строфі протиставляє їхній вибір своєму як життя дурних, божевільних, безбожних людей життю розумному, совісному, у Богові (адже Бог є совість); у 5 строфі показує, що перед обличчям смерті всі рівні: на той світ нічого не візьмеш, зате лише совісна людина не боятиметься її приходу.
Система віршування: силабо-тонічна з елементами силабічної.
Віршовий розмір: 4-стопний дактиль. Г. Сковорода завершує епоху силабіки в українській літературі. У його піснях уже виразно помітні впливи народної пісенної традиції й силабо-тонічного віршування.
Строфа: 5 строф по 6 рядків; у перших трьох строфах останні два рядки виконують роль рефренів (повторів, приспівів).
Римування: паралельне (ааббвв).
Художні засоби виразності: паралелізм, антитеза, інверсія, анафора, повтор, фразеологізм, епітет, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, гіпербола, символ.
Пісня Г. Сковороди стала дуже популярною, увійшовши до репертуару кобзарів і лірників. Її популярність підтверджується й тим фактом, що І. Котляревський увів її до канви драми «Наталка Полтавка», де її в дещо видозміненому варіанті виконує возний Тетерваковський.
Немає коментарів:
Дописати коментар