Туман на Олексіїв день – літо буде дощовим.
Завірюха 25 лютого – прикмета до того, що влітку буде випадати багато опадів.
На небі зірки – в цьому році вдасться зібрати багатий урожай.
Бурульки 25 лютого висять довгі – можна розраховувати на гарний урожай овочів.
Струмки потекли – прикмета до того, що риба буде добре ловитися.
Холодний день – весна настане рано і буде теплою.
Якщо виставити пряжу на морозі 25 лютого – можна очікувати багатства й удачі, особливо якщо майстриня того ж дня виставить у двір ще й свою прядку.
Не можна починати нові справи або планувати поїздки – усе це, за прикметами, приведе до невдач.
На Олексія іноді сняться віщі сни, і на них варто звернути особливу увагу. Так, якщо 25 лютого наснилися рукавиці – чекай непроханого гостя, квас – можливий обман, горіхи і насіннячко – дрібні неприємності прийдуть, мавпи – є ймовірність зробити необдуманий вчинок.
Події 25 лютого
Цього дня, 100 років тому, на засіданні Малої Ради, Тризуб був затверджений державним гербом Української Народної Республіки.
Своє рішення Рада обгрунтувала тим, що це є знак Київської Держави часів Володимира Святого.
Проте, історія українського герба почалась ще задовго до правління Володимира. Одне з перших зображень тризуба на наших теренах зафіксоване на знахідках періоду Трипільської культури IV-III тис. до н. е. Згодом його почали активно використовувати пращури сучасних українців. Археологічні розвідки на Полтавщині та Київщині підтверджують, що на землях Центральної України тризуб був відомий як символ влади, знак родових старійшин або племінних вождів у VI-VIII ст.
В період розквіту Київської Русі, у X-XIII ст., зображення тризуба було поширене на великій території - від Криму до Новгорода, від Кавказу до Франції та Швеції, адже карбувався він на всьому: від печаток та монет до цеглин, з яких будувались храми та церкви. Так, зображення тризуба було знайдено на цеглинах Десятинної церкви у Києві.
Однак, починаючи від розпаду Київської Русі і аж до ХХ століття тризуби майже не використовувались. Іноді вони зустрічалися в геральдиці міст, на родових гербах чи у книгах. Деякі гетьмани, зокрема Хмельницький та Мазепа, розміщували на своїх родових гербах хрести чи якорі, стилізовані під тризуб.
Під час Української революції, за пропозицією Михайла Грушевського, тризуб був прийнятий як Великий і Малий державний Герб УНР. Автором проекту тодішнього герба став Василь Кричевський.
В наші часи конкурс щодо створення проекту Державного герба України, відповідно до Постанови Верховної Ради, був оголошений 24 червня 1991 року (тобто ще за існування СРСР). Під егідою Комісії з питань культури і духовного відродження ВР було створено робочу групу–журі з народних обранців, істориків, мистецтвознавців, музейників. 4 жовтня 1991 року експертна група підбила підсумки конкурсу. Для участі в ньому надійшло понад 200 робіт (усі вони тепер зберігаються в Центральному державному архіві органів центральної влади та управління). Важливо, що 192 з них містили зображення тризуба у різних контекстах. Переміг у конкурсі проект історика–геральдиста Андрія Гречила та художника Івана Турецького.
Зрештою, 19 лютого 1992 року, Верховна Рада затвердила тризуб як Малий герб України, вважаючи його головним елементом великого Державного герба.
Ювілеї дня:
147 років від дня народження Лесі Українки (справж. – Лариса Петрівна Косач-Квітка; 1871–1913), української поетеси, драматурга і громадської діячки, класика української літератури.
Цього дня в місті Самбір народився Лесь Курбас (Олександр-Зенон Степанович; 1887–1937), український режисер, актор, драматург, публіцист, перекладач. Курбас був наступним, хто прийшов на зміну «корифеям», засновникам українського театру – родині Тобілевичів (Карпенко-Карий, Садовський, Саксаганський) з їхнім ухилом і акцентом на національне, українське. Він став реформатором українського театру, відмовившись від «шароварщини» й створивши театр європейського рівня. До Курбаса, дивлячись українські вистави, можна було або сміятись (часом гомерично реготати), або плакати (ридати; згадати хоча б «Безталанну»). І все. Інших емоцій, чи приміром якихось більш-менш глибоких рефлексій годі було очікувати. Важко навіть уявити, скільки він устиг за свої 50 років. І скільки б ще зробив, якби не поліг від чекістської кулі у карельському Сандармосі. Курбас уперше на українській сцені поставив вистави «У пущі» Лесі Українки, «Цар Едіп» Софокла (обидві – 1918), «Макбет» В. Шекспіра (1920), «Народний Малахій» (1928), «Мина Мазайло», (1929) «Маклена Граса» (1933); сам грав, перекладав з німецької (переважно драми), навчав (і вивчив) цілу плеяду «березольців».
Немає коментарів:
Дописати коментар