Мамине слово

Назавжди 33...

Сьогодні йому мало б виповнитися 34...Як багато хочеться сказати про земляка, поета, Воїна, якого забрала війна. Як і впродовж століть, життя генія обірвала росія. Вона завжди забирає найкраще, приносить біль і сльози українцям. Проте залишилося слово Максима Кривцова, яке й звучало сьогодні із вуст учителів-словесників перед ліцеїстами та колегами. Сумні пезії, у яких відчувається весь біль війни... Максимова сестра каже, що він просив, аби люди, якщо з ним щось трапиться, памʼятали про нього в дуже простий спосіб: “Щоб читали його вірші, щоб випили коли, зʼїли чипси”. 
 Тому читаймо, бо нехай не думає ворог російський, що знищить нас! Україна була, є і буде! І слово наше житиме завжди!

Слава Україні!

Дякую й низько вклоняюся захисникам! 

Останній вірш Максима Кривцова, написаний за 2 дні до смерті:

 Моя голова котиться від посадки до посадки

як перекотиполе

чи мʼяч

мої руки відірвані

проростуть фіалками навесні

мої ноги

розтягнуть собаки та коти

моя кров

вифарбує світ у новий червоний

Pantone людська кров

мої кістки

втягнуться в землю

утворять каркас

мій прострелений автомат

заржавіє 

бідненький

мої зміні речі та екіпу

передадуть новобранцям

та скоріше б уже весна

щоб нарешті

розквітнути

фіалкою.