Мамине слово

13 грудня: це цікаво знати

У дохристиянські часи 13 грудня дівчата готували вечерю на святій воді. Потім брали миску з стравою, обгортали її рушником і йшли до воріт закликати Долю: «Доле, доле, де тя виглядати? Йди до нас вечеряти!" – примовляли, залізаючи на ворота або тин. І прислухалися: якщо озвався десь півень – це означало, що доля обізвалася, коли ж ні – значить доля не хоче чути дівочого голосу. І тоді дівчина благала: «Доле, доле, не опусти, прийди до мене, навісти!»

У християнські часи у народі день Андрія Первозванного, що припадає на 13 грудня, вважати найцікавішим з усього циклу передноворічних свят. Адже Андрій не традиційний святий, якого мало хто знав і бачив. Він залишив про себе документальні відомості.

Жінки у давнину на Андрія намагалися не пекти хліба, не шити і не прясти. Дівчата ж ворожили ще й у такий спосіб: виходили на вулицю, імітували сівбу льону чи то конопель і “волочили ниву” спідницями, примовляючи: “Я, святий Андрію, конопельки сію, дай же, Боже, знати, з ким їх буду брати!” За погодою на Андрія також стежили: ”Якщо до цього дня сніг не випав, зима мала бути теплою і малосніжною, а як з’явився — довгою і холодною”.

За церковним календарем 13 грудня вшановують апостола Андрія Первозданного та святителя Фрументія.

Іменинники 13 грудня:

Андрії

13 грудня відзначають:

День Святого Андрія Первозданного

Незважаючи на те, що це християнський святий, обряди й традиції цього дня сягають дохристиянських часів. З усіх свят річного календарного циклу день Андрія Первозванного є одним із найтаємничніших, найцікавіших: цього дня вгадують майбутнє, влаштовують ритуали з калитою та інші ворожіння. Андрієва ніч допомагає незаміжнім дівчатам пізнати свою долю: чи доведеться ще рік дівувати, чи на щасливицю чекає вдале заміжжя.

13 грудня народились:

1893 — Микола Хвильовий (Фітільов), український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Автор поетичних збірок «Молодість», «Досвітні симфонії», збірок оповідань «Сині етюди», «Осінь», романів «Вальдшнепи», «Санаторі, Сентиментальна історія»», новели «Я (романтика)».

Чи знаєте ви, що:

У багатьох довідниках пишуть, що Хвильовий брав участь у першій світовій та громадянській війнах. Коли ж справді міг потрапити Микола Хвильовий на фронт? На муштру потрібно було не менше, як чотири місяці. Отже, частина, в якій перебував у грудні 1916 року Хвильовий, могла вирушити на фронт не раніше березня 1917 року, а на фронт прибути, принаймні в квітні-травні. Тобто тоді, коли фактично фронт, як активна бойова лінія, перестав існувати.

Якщо Хвильовий і відчув деякий запах фронтових баталій, то, хіба, влітку 1917 року, коли короткозорий політик Тимчасового уряду Росії О. Керенський спробував активізувати фронт до наступу. Але, як відомо, з цього нічого не вийшло і фронт поступово почав розпадатись.

Єдине, що Хвильовий був свідком того, як мільйонні маси імперської армії опинилися в стані хаосу й бездоріжжя. Він був також свідком і, можливо, й учасником творення українських частин на фронті. О. Ган твердить, що Хвильовий активно включився у той рух, виступав на армійських мітингах 14-ої дивізії, був обраний до солдатського комітету, де керував культурно-освітньою комісією. Все це можливо. Але воно не підтверджене жодними документами, навіть свідченням самого Хвильового.

Однак деякі факти про його фронтове життя таки є. Один з друзів Хвильового занотував його розповідь про те, як він писав у фронтовій українській газеті (можливо це був «Український голос», що виходив у Ризі 1917 року за редакцією С. Пилипенка) поезії і фейлетони, підписуючи псевдонімом «Дядько Микола».

Отже, якщо взяти до уваги, що жодною своєю політичною та військовою діяльністю, навіть такою скромною, як членство у фронтовому солдатському комітеті, Хвильовий ніколи не хвалився. Значить — не було її?.. (За мат. Вікіпедії)