Мамине слово

… Буває , часом сліпну від краси ,
Спинюсь , не тямлю , що воно за диво , -
Оці степи , це небо , ці ліси ,
Усе так гарно , чисто , незрадливо ,
Усе як є – дорога , явори ,
Усе моє – все зветься Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
Що хоч спинись і з Богом говори…

…А степ уже сивий на поминках літа.
Осіннього неба останні глибини.
І гілка суха, як рука кармеліта,
тримає у жмені оранж горобини.

Як глянеш упростяж – дорога в намисті.
Ці барви черлені і жовтогарячі,
ці щедрі сади у багряному листі! –
а люди бредуть і бредуть, як незрячі.

                               Ліна Костенко, "Маруся Чурай"