"Там, де біль стає благословеням"
 Комунікабельна, творча, дещо сором'язлива, Софія Саливанюк ще на перших уроках у десятому класі захопила розповіддю про літературні сайти, а невдовзі поділилася й  власними поезіями... Жаль, що минулоріч не встигли підготувати збірку творів.

Сьогодні ж, 16 січня 2025 року, в актовій залі управління освіти відбувся захист науково-дослідницьких робіт Малої академії наук у секції "Літературна творчість". На ньому Софія представила збірку поезій "Там, де біль стає благословенням". Струни Софійчиної душі, її думки, переживання, передані словом, торкнулися душі членів журі.

У підсумковому результаті Софія Саливанюк посіла ІІІ місце! Вітаю, Софійко, із першою подоланою сходинкою на поетичний Олімп! Хай буде ще багато перемог ! Хай пишеться легко й натхненно!

Софійко, хай, попри труднощі й негаразди, які довелося пережити твоєму серденьку, панують любов і добро у твоєму житті!

Пропоную вашій увазі кілька Софійчиних поезій!

                   Мелодія життя

Кохання, злість, печаль та сум -

ці всі емоції, буває, докучають,

але ж це краще, ніж той вирій дум,

які у головах у нас блукають.



Шукаємо ми щастя в різних-то речах:

сім'я, кар'єра, слава чи любов,

але чи легко нести усе це на плечах,

коли вже поклик наш давно замовк?



Радій життю й співай пісні,

малюй стежину свою ти щодня,

постав мету собі в житті,

бо твоє щастя - наше майбуття.


                       Те, що залишилося

Сонце низенько, вечір близенько,

їсти готує люба сім‘я…

Плаче й горює десь далеченько

наша улюблена, рідна земля…



Вибухають снаряди, і люди

відходять кожного дня, помирає маля…

Думають просто, що горя не знають,

інші ж шукають хоч хліба шматка.



Ненависть й злоба панує між ними,

не пожаліють дітей і жінок,

Знайте ж це, браття, ми не були рідними,

скільки урешті ми чули байок…



Наче відважні, шукаючи слави,

не дочекаються того кінця…

Всі вони хочуть могутньої влади,

потім біжать врятувати життя.



Чи зрозуміють, що все це є марно,

Може, збагнуть те, що роблять щодня.

Хочеться вірити, що ще не пізно,

бо для людей це висока ціна…

 

Дякую, брате, воїне сильний,

що захищаєш країну свою.

Дякую мамі твоїй єдиній

за те, що навчила казати: «Люблю»,

 

навчила у мирі і злагоді жити,

навчила любові, дім свій цінить,

співати, радіти, дарувати їй квіти,

цьому повинна я також навчить…

 

Моя Україна жива і ще буде

стояти незламно аж до кінця…

Ми знаємо: ніхто не забуде,

як здобували ми кров’ю вінця.

                                      Привіт

«Привіт! Як справи? Все о’кей?» -

ми звикли в кожного питати,

але навіщо ти хвилюєш цим людей,

коли не маєш наміру думки ці знати?!

Навіщо нам оця пристойність?

Бо всім «до лампочки» почути ті слова.

Невже для нас це солідарність?

Хоч, певне, знаємо, що то біда.

Народ ховається і тішиться пустим…

Так мало тих, що здатні до глибокої розмови.

В якийсь момент здається все чужим…

Про що тоді вже може бути мова ?

                 Пташко

Моя малесенькая пташко,

злітай зі мною ще хоч раз,

надії дай мені, будь ласка,

терпіння у цей час, гаразд?



Моя ріднесенькая пташко,

смирення дарувала ти.

Мені буває часом важко,

та змушую себе іти…



Живу життя відносно слабко,

біжу кудись й постійно падаю…

Не покидай мене, благаю, пташко,

завершується все, як завжди, зрадою…

 Щирі вітання талановитій ліцеїстці!

Дорога розумнице, інтелектуалко, стильна й унікальна дівчинко Анастасіє Мовчанюк!

Вітаю з перемогою на ІІІ етапі Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури!

Хай твої кмітливість, розум та мотивація приведуть тебе до нових вершин та перемог!

Дякую захисникам за змогу навчатися!