Мамине слово

9 вересня: це цікаво знати

У народі 9-го вересня вшановують мученицю Анфісу і підмічають, що у цей час вже достигає горобина.

За її кількістю колись визначали погоду на зиму. Якщо горобини вродило багато – до сніжної та морозної зими.

За церковним календарем 9 вересня вшановують преподобного Пимена Великого, преподобних священномучеників Кукші та Пимена постника Печерського, святого Осію сповідника, святого Ліверія сповідника, мученицю Анфісу, преподобного Саву.

Іменинниками 9 вересня є:

Анфіса, Пимін, Сава.

9 вересня народились:

1769 — Іван Котляревський, український письменник, поет, драматург, громадський діяч. Поема «Енеїда» стала першим в Україні літературним твором, написаним народною українською мовою.

1864 — Іван Колесса, український етнограф, автор збірки «Галицько-руські народні пісні з мелодіями» (1901)

1919 — Олена Апанович, український іісторик, архівіст, письменниця, культурно-освітня діячка, яка все своє життя присвятила дослідженню і популяризації козацтва.

1930 — Юрій Гуляєв, оперний та естрадний співак (ліричний баритон), композитор. Працював у Донецькому та Київському оперних театрах.

9 вересня відзначають:

• Всесвітній день краси (свято було засноване саме цього дня в 1995 році Міжнародним комітетом естетики і косметології CIDESCO).

Події 9 вересня:

1834 — вперше розпочалися заняття у Київському університеті на першому факультеті новоствореного університету — філософському.
1913 — київський військовий льотчик Петро Нестеров уперше в світі зробив на літаку «мертву петлю» — одну з фігур вищого пілотажу («петля Нестерова»).
1920 — створено Київський авіаційний завод.

Чи знаєте ви, що:

У житті Івана Котляревського трапилися дві події, що радикально вплинули на його життя.

По-перше, в маєтку біля Золотоноші, де Іван Котляревський навчав дітей господаря, він познайомився з конотопським поміщиком Максимом Парпурою, який був від нього у великому захопленні і взяв почитати рукописний примірник «Енеїди».

По-друге, Іван Котляревський закохався. Та почуття його виявилося заздалегідь приреченим, бо дівчина була служницею-кріпачкою в того ж таки поміщика з-під Золотоноші, й останній навіть слухати не захотів про те, щоб відпустити її на волю. Ображений у своїх найкращих почуттях, Іван Котляревський покинув учителювання й пішов на військову службу.

Як перша подія, так і друга мали своє продовження. За кілька років Котляревський несподівано дізнався про те, що Пурпура, який служив у Петербурзі колезьким асесором і завідував там друкарнею медичної колегії, без його дозволу видав перші три частини «Енеїди». Кажучи сучасною мовою, це «піратське» видання обурило Івана Петровича до глибини душі.

Проте помста Котляревського була досить своєрідною: він присвятив колезькому асесорові, який вирішив прославитися за його рахунок, кілька рядків у доопрацьованій «Енеїді»:

Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику.
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку,
Чужеє оддавав в печать...

Щодо історії з коханням до вродливої кріпачки, то Котляревський дізнався, що її викрав ловелас-поручик, який служив із ним в одному полку й навідувався до тих самих золотоноських поміщиків іще за часів його вчителювання. Дівчина, не стерпівши наруги, вчинила спробу самогубства, але була врятована і стала черницею в Червоногірському монастирі.

У результаті дуелі поручик став інвалідом, а прапорщик Іван Котляревський... поручиком. За «недостойний» вчинок його було викликано «на килим» до генерала Дотішампа. Однак останньому, як людині проникливій і далекоглядній, сподобалася гідність, із якою тримався молодший офіцер і замість того, щоб покарати зухвальця, він узяв його собі в ад'ютанти.