22 березня: це цікаво знати
За церковним календарем 22 березня вшановують 40 мучеників, закатованих за віру в Севастійському озері, мученика Урпасіана, святителя Кесарія, правовірного Тарасія.
У народі 22 березня називається Сорок Святих і вважається, що сорок мучеників є покровителями всякої птиці.
Колись у цей день матері випікали з тіста сорок «жайворонків» і віддавали дітям, щоб вони закликали птахів з вирію. Завбачливі господарі вже починають готувати збіжжя для ранніх зернових. Однак завантажувати себе роботою не варто, бо, за різними легендами, сорок мучеників можуть і не пробачити тих, хто цього дня занадто багато працює.
Що ж до погоди, то підмічали, якщо буде тепло, то тепло буде протягом наступних сорока днів, а якщо холодно – чекай сорок вранішніх приморозків.
Сорока мученикам традиційно молилися за благополучне повернення чоловіків з війни.
Іменинниками 22 березня є:
Микола, Леонтій, Ілля, Тарас, Валерій.
Микола, Леонтій, Ілля, Тарас, Валерій.
22 березня народились:
1842 – Микола Лисенко – композитор, основоположник української класичної музики, піаніст, педагог, хоровий диригент, громадський діяч. Основні твори: опери «Різдвяна ніч», «Утоплена», «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Ноктюрн» та ін.
1895 – Іван Ле (Іван Леонтійович Мойся) – український письменник. Автор творів «Роман міжгір’я», «Наливайко», «Хмельницький», «Юхим Кудря».
1914 – Василь Степанченко – український авіабудівник, Герой Соціалістичної Праці, лауреат Державної премії України. Генеральний директор Київського авіаційного заводу (нині завод «Авіант»).
22 березня святкують:
Міжнародний день таксиста
- Всесвітній день водних ресурсів.
- Сорок севастійських мучеників.
Події 22 березня в Україні:
1654 – До Москви прибуло посольство Богдана Хмельницького для визначення статусу запорізьких козаків у складі Росії. Переговори завершилися підписанням Московських статей.
1941 – Чорнобиль (Київська область) отримав статус міста.
2000 – Біля острова Зміїний у Чорному морі українські прикордонники затопили турецьку рибальську шхуну.
2000 – У Києві відкрита центральна синагога.
Події 22 березня:
1675 рік – Король Англії Карл II засновує Королівську обсерваторію в Грінвічі. Меридіан, що проходить через обсерваторію, був прийнятий за точку відліку довготи.
1882 рік – конгрес США заборонив багатоженство.
1888 рік – у Лондоні представники дванадцяти футбольних клубів утворили найстарішу у світі Англійську футбольну лігу.
1894 рік – Проведено першу хокейну гру за Кубок Стенлі.
1895 рік – У Парижі Огюст і Луї Люм’єр провели демонстрацію кінофільму для спеціально запрошеної публіки. Цей день вважається початком публічної демонстрації кіно.
1904 рік – У лондонській газеті «Іллюстрейтед Міррор» вперше у світі опублікована кольорова фотографія.
1907 рік – У Лондоні з’явилися перші таксі з лічильниками.
1957 – Американська асоціація лікарів заявила, що сигаретний дим викликає рак.
Чи знаєте ви, що:
Саме цього дня 1907р. на лондонських вулицях уперше з’явилися автомобілі, обладнані лічильниками.
Прилади дістали назву «таксиметри» — від французького «такс» — оплата і грецького «метрон» — вимір, вимірювання. Відтоді й почали такі автівки називати таксі, а їхніх водіїв – таксистами.
Перші лондонські таксі були зеленого і червоного кольорів. Та за якийся час Джон Герц, засновник і власник американської перевізницької компанії Герц Корпорейшн (Hertz Corporation), став скуповувати старі авто, ремонтувати їх і перетворювати на таксі, фарбуючи у жовтий колір. Такі таксі були помітні здалеку, і невдовзі досвід Герца перейняли інші подібні компанії. Тож невдовзі у всьому світі кольором таксі став жовтий.
Ще один символ таксівки – «шашечки» — з’явився на авто однієї таксомоторної компанії в Чикаго, котра, своєю чергою, їх запозичила у гонщиків: на автозмаганнях завжди подавали сигнали з допомогою прапора в чорно-білу клітинку. Хід був вдалим: пасажири асоціювали «шашечки» зі швидкістю пересування.
У Києві таксі вперше з’явилося 1913р. Крім заморських «шашечок», київські таксисти засвоїли й місцеві особливості – «чайові». Їхні попередники-візники за додаткові послуги (парасольку, габаритний багаж) отримували з клієнтів певну суму, яка дорівнювала вартості склянки чаю у трактирі – 5 копійок. Вартість проїзду була погодинною і не змінювалася у вихідні чи свята. За «простій» бралася додаткова платня – ті самі 5 копійок. На той час дозволити собі пересування таксівкою могли тільки заможні люди. Адже вартість однієї години становила 1 руб20 коп. – сума як на тоді чималенька.
Під час Першої світової війни потреба в таксі відпала.Знову на київських вулицях вони з’явилися лише у 30-і роки минулого століття. Державнепідприємство «Київський таксопарк» мав 4 атомобілі марки «АМО», що булирозроблені на базі італійського «Фіата» застарілої модифікації. Машинами кермували 8 водіїв, які працювали позмінно. Потім з’явилися ГАЗи з таксометрами, розташованими іззовні.
За відсутності оперативного зв’язку диспетчер лише приймав замовлення і міг його передати водієві у разі, коли автомобіль приїздив на базу. Тож гарантій поїздки пасажир не мав жодних.
Під час Другої світової у Києві їздили «маршрутки» марки ЗіС – не більше десятка, бо бракувало бензину.
У 1950-і роки вулицями Києва почали курсувати «Москвичі» з «шашечками», на зміну яким прийшли «Побєди» і «Волги».
Від 1970-х це вже були спеціально обладнані ГАЗ-24, на яких, окрім «шашечок», встановлювали зелені ліхтарики, що вмикалися, коли авто було вільне. Відтоді й до розпаду СРСР вартість проїзду становила 20 копійок за кілометр плюс 20 – за подачу транспорту.
Від 1990-х почали діяти приватні таксопарки, а в якості таксі стали використовуватися автівки різних моделей.
Нині майже кожен таксист – приватний підприємець.
Нерідко перевезення – не основна робота водія, а певний підробіток. Хтось працює на орендованій машині, хтось –на власній.
Українські таксисти не стояли осторонь під час революцій 2004-го та 2013-14 років. Чимало їх було серед «автомайданівців».
Сьогодні, коли Україну спіткало коронавірусне лихо, багато хто з таксистів зголошується безкоштовно підвозити медиків чи інших людей, кому треба бути на роботі.
Саме цього дня 1907р. на лондонських вулицях уперше з’явилися автомобілі, обладнані лічильниками.
Прилади дістали назву «таксиметри» — від французького «такс» — оплата і грецького «метрон» — вимір, вимірювання. Відтоді й почали такі автівки називати таксі, а їхніх водіїв – таксистами.
Перші лондонські таксі були зеленого і червоного кольорів. Та за якийся час Джон Герц, засновник і власник американської перевізницької компанії Герц Корпорейшн (Hertz Corporation), став скуповувати старі авто, ремонтувати їх і перетворювати на таксі, фарбуючи у жовтий колір. Такі таксі були помітні здалеку, і невдовзі досвід Герца перейняли інші подібні компанії. Тож невдовзі у всьому світі кольором таксі став жовтий.
Ще один символ таксівки – «шашечки» — з’явився на авто однієї таксомоторної компанії в Чикаго, котра, своєю чергою, їх запозичила у гонщиків: на автозмаганнях завжди подавали сигнали з допомогою прапора в чорно-білу клітинку. Хід був вдалим: пасажири асоціювали «шашечки» зі швидкістю пересування.
У Києві таксі вперше з’явилося 1913р. Крім заморських «шашечок», київські таксисти засвоїли й місцеві особливості – «чайові». Їхні попередники-візники за додаткові послуги (парасольку, габаритний багаж) отримували з клієнтів певну суму, яка дорівнювала вартості склянки чаю у трактирі – 5 копійок. Вартість проїзду була погодинною і не змінювалася у вихідні чи свята. За «простій» бралася додаткова платня – ті самі 5 копійок. На той час дозволити собі пересування таксівкою могли тільки заможні люди. Адже вартість однієї години становила 1 руб20 коп. – сума як на тоді чималенька.
Під час Першої світової війни потреба в таксі відпала.Знову на київських вулицях вони з’явилися лише у 30-і роки минулого століття. Державнепідприємство «Київський таксопарк» мав 4 атомобілі марки «АМО», що булирозроблені на базі італійського «Фіата» застарілої модифікації. Машинами кермували 8 водіїв, які працювали позмінно. Потім з’явилися ГАЗи з таксометрами, розташованими іззовні.
За відсутності оперативного зв’язку диспетчер лише приймав замовлення і міг його передати водієві у разі, коли автомобіль приїздив на базу. Тож гарантій поїздки пасажир не мав жодних.
Під час Другої світової у Києві їздили «маршрутки» марки ЗіС – не більше десятка, бо бракувало бензину.
У 1950-і роки вулицями Києва почали курсувати «Москвичі» з «шашечками», на зміну яким прийшли «Побєди» і «Волги».
Від 1970-х це вже були спеціально обладнані ГАЗ-24, на яких, окрім «шашечок», встановлювали зелені ліхтарики, що вмикалися, коли авто було вільне. Відтоді й до розпаду СРСР вартість проїзду становила 20 копійок за кілометр плюс 20 – за подачу транспорту.
Від 1990-х почали діяти приватні таксопарки, а в якості таксі стали використовуватися автівки різних моделей.
Нині майже кожен таксист – приватний підприємець.
Нерідко перевезення – не основна робота водія, а певний підробіток. Хтось працює на орендованій машині, хтось –на власній.
Українські таксисти не стояли осторонь під час революцій 2004-го та 2013-14 років. Чимало їх було серед «автомайданівців».
Сьогодні, коли Україну спіткало коронавірусне лихо, багато хто з таксистів зголошується безкоштовно підвозити медиків чи інших людей, кому треба бути на роботі.
