Мамине слово

«Бджола та Шершень»

Історія написання: протягом майже 5 років (1769 р. до 1774 р.) Г. Сковорода створює невеличкі байки, джерелом натхнення для яких слугує, з одного боку, творчість відомого грецького байкаря Езопа, а з іншого, — тогочасна дійсність

і філософські погляди митця. Г. Сковорода завершує роботу над байками 1774 р. й укладає збірочку, яку називає «Байки Харківські», оскільки основна їх частина була створена в околицях селища Бабаї на Харківщині. Уперше збірка опублікована 1837 р.

Рік створення: 1774.

Збірка: 26-а байка зі збірки «Байки Харківські», до складу якої входять 30 творів.

Напрям: бароко.

Рід: епос.

Жанр: байка.

Тематичний різновид жанру: філософська байка.

Тема: праця в житті людини, пошуки гармонії й секрету людського щастя.

Ідея: обґрунтування думки про споріднену (сродну, природжену) працю як запоруки щастя й гармонії людини в житті, співчуття людям, які не знайшли спорідненої праці (злодії).

Мотиви: «сродна праця»; «щастя»; «гармонія»; «задоволення в малому».

Образи: людей: студент, якому приємне учіння; Катон — давньоримський політичний діяч, якого висміював Цицерон; Цицерон — давньоримський оратор; Епікур — давньогрецький мислитель; Сірах — це Книга Ісуса, сина Сираховсько-го, яка вважається неканонічною, але раніше входила в Біблію; природи: собака (хорт); заєць; кіт, миша.

Символічні образи: Бджола (символ мудрої людини, яка любить працю й знаходить у ній щастя); Шершень (уособлення людей, що живуть плодами чужої праці й не мають гармонії).

Композиція (зміст): байка складається з двох частин: 1) власне байка, де розгорнуто діалог між Бджолою й Шершнем; 2) сила (мораль, висновок), де автор витлумачує прямий зміст образів Бджоли й Шершня та поглиблює думку про «сродну» працю як запоруку щастя й гармонії (на прикладі собаки-мисливця; кота; студента; старого Катона).

Художні засоби виразності: алегорія, персоніфікація, епітет, порівняння; крилаті вислови «Веселість серця — життя для людини» (Сірах), «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним» (Епікур).