Мамине слово

21 квітня: це цікаво знати

«Часом вхід у глухий кут має вигляд тріумфальної арки».
Микола Левицький

У народі 21 квітня називається на честь Святого Руфа. Вважалося, що цього дня все починає рости, тобто, вирушать із землі. «І трава, і всяка зелень, посаджена на Руфа, інтенсивно рухається вгору», - говорили колись.

Однак головною прикметою дня є те, що саме цього дня не варто йти до лісу, бо у давнину люди вірили, що на Руфа всяке гаддя вилазить із землі, а їх у цей час треба берегтися. Та й взагалі, у народі гадюки вважалася диявольськими створіннями, а їхній рід символізував зло.

А ще за давнім повір’ям 21 квітня Сонце «зустрічається» з Місяцем. І якщо зустріч пройде добре – буде ясний день, і все літо буде гарним, якщо погано – день буде похмурим, непривітним, і все літо буде таким.

За церковним календарем 21 квітня вшановують апостолів Іродіона, Агаву, Асинкрита, Руфа, Флегонта, Єрма та інших з ними; також згадують святого Нифонта; преподобного Руфа, затворника Печерського; мученика Павсилипа та святого Келестина.

Іменинниками 21 квітня є:
Іларіон, Іван, Юлія і Родіон.

21 квітня народились:

1882 – Борис Греков – український радянський історик, дослідник доби Київської Русі. Особливу увагу приділяв виданню історичних джерел. Зокрема, під його патронатом у СРСР відродилося видання «Полного собрания русских летописей».

21 квітня відзначають:

• Всесвітній день творчості та інноваційної діяльності.
• Міжнародний день астрономії.
• Український День навколишнього середовища (День довкілля).

Події 21 квітня в Україні:

1597 – У Варшаві страчено козацького отамана Северина Наливайка.

1920 – У Варшаві між Польщею та УНР підписано загальну та торгово-економічну конвенції, згідно з якими Польща визнавали незалежність УНР й обіцяла їй військову допомогу.

1979 – У Києві відкрився Театр драми і комедії.

Чи знаєте ви, що:

В історичній літературі, постійно зустрічається різночитання його імені – Павло, Шимон, Семен, Северин, Семерин, Семерій. Докладні студії дають можливість твердити, що насправді Наливайка звали Семерій. Так називав він себе сам у чотирьох відомих його листах. І в більшості актових джерел, де наведено його ім’я, воно звучить саме так. Чи можна вважати це ім’я варіантом імені Северин, яке вживається нині щодо Наливайка в літературі, чи ні, мають вирішувати філологи. Але, з точки зору історика, єдино правильним є використання імені Семерій.

Життя Семерія Наливайка до початку його самостійної діяльності в 1594 році маловідоме. Вважається, що він народився в містечку Гусятині на Західному Поділлі (нині Тернопільська обл.), хоча в деяких історичних працях вказуються також Кам’янець-Подільський або Острог. Рік народження невідомий. Найдостовірнішим часом народження козацького ватажка можна вважати першу половину шістдесятих років XVI століття.

Військові вміння, набуті Семерієм Наливайком у козацьких походах, привернули увагу старого князя Костянтина Костянтиновича Острозького. Князь запросив його до себе на службу. Загалом, до охолодження відносин між козацтвом і панівним класом наприкінці XVI ст., козакування вважалося найкращою школою лицарства для шляхетської молоді, а ті, хто її достойно витримував, високо цінувались як умілі воїни. Ким служив Наливайко в князя, на жаль, точно невідомо.

Історична традиція твердить, що він був сотником надвірного війська Острозького. Подібні формування були чимось на зразок особистої охорони в магнатів. Отже, Семерій – особа, досить наближена до князя. Це цілком правдоподібно і підтверджується низкою непрямих свідчень. Зокрема, ще раніше Костянтин Острозький наблизив до себе старшого брата Семерія. Дем’ян Наливайко був священиком у придворній церкві князя і його помічником в освітянських та релігійних справах.

У 1594–1596 рр. він підняв найпотужніше антипольське повстання, яке охопило майже третину території Речі Посполитої – від Волині на заході до Чернігова та м. Лубни на сході, від Молдавії на півдні й до Мінська і Могильова на півночі.

Повсталі вимагали дати їм 3 види «свободи», як її розуміли в ті роки:

• жити, оскільки польський шляхтич мав право забити до смерті свого кріпака;
• мати свою землю і господарювати на ній (всі землі того часу перебували у володінні шляхтичів);
• свободи віросповідання (православ’я замість католицької церкви).

Повстання було придушене, оскільки у селян з косами і вилами не було жодного шансу перемогти державу, а Наливайка очікувала така люта смерть.

Останнім днем життя Семерія Наливайка стало 11 квітня за ст.с. 1597 року. В центрі Варшави, на очах у великого натовпу, йому відрубали голову. Потім тіло четвертували, тобто розрубали на декілька частин і по шматках порозвішували по місту.

Смерть, як і життя козацького ватажка полишила в народній пам’яті яскравий слід. Пізніші козацькі літописи розповідали про незвичайну страту Наливайка в розпеченому «мідяному бику», або на розпеченій залізній кобилі із залізною короною на голові. Корона в переказах з’явилася, можливо, тому, що ще за життя його нерідко називали «царем Наливаєм».

Ім’я Наливайка жило в народі, поки події Визвольної війни і Руїни не приглушили його звучання. На початку XVII ст. з’явилося навіть декілька козацьких ватажків-самозванців, які називали себе Наливайками. До 1848 року слово «Наливайки» нерідко вживалося противниками православ’я, як синонім назви українсько-руської народності.

Діяльність Северина (Семерія) Наливайка об’єктивно відображала зрослу силу козацтва, яке наприкінці XVI ст. безжурно розгулялося на волі. За життя він мав широку підтримку серед населення, а після смерті став одним з улюблених народних героїв України. (З сайту kampot.org.ua)